У квітні-липні 1994 року в африканській державі Руанда сталася одна з найстрашніших трагедій в історії людства – геноцид місцевого народу тутсі. Усього за 3 місяці було знищено близько мільйона людей – мирних жителів: старих і дітей, жінок і чоловіків. Безжальні вбивці не щадили нікого і вбивали найстрашнішими способами, використовуючи не тільки вогнепальну зброю, а й мачете або палиці. Страшні кадри облетіли весь світ, проте переглядати їх людям вразливим я б не радила.
Хто ж наважився на такі нелюдські діяння? Якої сили має бути ненависть до малюка або вагітної жінки? Що спонукало людей на масові жорстокі вбивства?
Відповіді прості та страшні. Геноцид тутсі вчинили такі самі жителі Руанди, які лише представляли іншу народність – хуту. Катами з мачете стали вчорашні сусіди, друзі, односельчани тутсі, які виросли разом, в одній культурі і традиціях, в одних віруваннях і цінностях. Нічого не нагадує? Здається, історія з «братніми народами» знайшла втілення в подіях останніх двох років в Україні.
Багато представників різних народностей були пов’язані родинними зв’язками, оскільки національність (тутсі або хуту) стали вписувати в паспорт із другої половини XX століття. До цього особливої відмінності між ними не було, крім хіба що роду занять. Заможніші тутсі займалися скотарством, бідніші хуту – землеробством.
«Радіо тисячі пагорбів»
Бажання влади й панування керівної верхівки, що здебільшого складалася з хуту, зробило необхідним перехід до реальних дій. Найефективнішим був визнаний інструмент пропаганди. Але якщо в Росії головним ЗМІ є телебачення, то в менш розвиненій (хоча це спірний момент) Уганді ним слугувало радіо.
Рупором нових ідей стало приватне «Радіо тисячі пагорбів», що фінансувалося урядом. Воно почало роботу з липня 1993 року, і з перших же днів активно насаджувало ненависть до тутсі. Основні ідеї:
- народу тутсі як такого ніколи не існувало. Це просто вихідці з Ефіопії. Вони не мають права на землі в Руанді. До цих заяв наводилися історичні викладки;
- тутсі – це не люди, а просто змії і таргани, які заважають жити і процвітати добропорядним хуту. Через них усе зло і проблеми;
- підступні вороги виношують злочинні плани. Тому якщо ми (хуту) не нападемо першими, то всі загинемо;
- кожен має стати на захист своєї сім’ї та батьківщини. Для цього кожен тутсі має бути знищений, а народ стертий з лиця землі.
Час іде, а гасла людожерів, хижаків і вбивць не змінюються. Спочатку пересмикуються факти з історії, й от Україна вже не є окремою державою, а її суверенітет – це просто подарунок Леніна. Потім братній народ перетворюється на ворога і знеособлюється. Це більше не мирні жителі, а укронацисти і бандерівці, які проводять смолоскипні фашистські ходи у своїх містах та їдять російських дітей на сніданок. Далі вкорінюється ідея про те, що ці звірі хочуть напасти на Росію, бо заздрять її «багатству», хочуть забрати велику культуру, цінності, мову тощо. І, нарешті, насаджується гасло: «Вставай страна огромная!» на захист вітчизни.
Результатом пропаганди в Руанді стала загибель мирного населення (за різними джерелами від 0,5 до 1,1 млн чол.) Мільйони тутсі втратили свої сім’ї, дістали каліцтва, позбулися житла і всього майна. Результатом пропаганди РФ став геноцид населення Бучі, Маріуполя, Ягідного та інших, загибель мирних людей від бомбардувань, руйнування квітучих міст, інфраструктури, насильницьке вивезення тисяч українських дітей до чужої країни, та й просто покалічені долі.
Страшно усвідомлювати, що історія повторюється в найгіршому її прояві.
Суд і покарання
Геноцид у Руанді припинився 18 липня 1994 року, коли армія Руандійського патріотичного фронту, що складалася з тутсі та лояльних хуту, захопила столицю Кігалі та змусила капітулювати чинний уряд. Справу про геноцид тутсі розглядав Міжнародний суд ООН у Гаазі. Поряд із представниками уряду, воєначальниками та виконавцями на місцях, на лаві підсудних опинилися і пропагандисти.
Хасан Нгезе – редактор однієї з найпопулярніших пропагандистських газет «Kangura», отримав тюремний термін 35 років. Жан-Боско Бараягвіза – директор з політики Руанди, який сформував ідеологію хуту, був засуджений на 32 роки. Ведуча «Радіо тисячі пагорбів» Валері Бемерікі проведе за ґратами весь залишок життя. Настільки суворе для жінки покарання вона заслужила тим, що у своїх ефірах закликала не просто вбивати ворога, а різати його на шматки ножами, економлячи кулі. Крім того, вона повідомляла імена та адреси тутсі, які ще не були вбиті на той момент. За це вона отримала «почесне» звання «Диктор зло».
Скабєєва
Власника «Радіо тисячі пагорбів» Фелісьєна Кабуга знайшли й заарештували тільки 16 травня 2020 року. Весь цей час він жив у своєму особняку в невеликому французькому місті Аньєр-сюр-Сені. Однак такі злочини не мають терміну давності, тому судовий процес був відкритий і триває донині.
Дослідження, проведене доцентом Гарварду Девідом Янагізава-Дроттом, стало одним з основних доказів провини пропагандистів. Річ у тім, що територія Руанди переважно горбиста, тож радіосигнал не доходить в усі куточки країни досить стійко. У тих регіонах, де мовлення було стабільним, убивства були на порядок численнішими та жорстокішими, ніж у селах, куди сигнал діставав періодично.
Усе просто: пропагандисти не тільки розпалювали ненависть, вони давали причину, через яку можна і потрібно вбивати, обґрунтовували необхідність жорстокості та знелюднення. Вони понесли заслужене покарання, яке, безсумнівно, чекає і глашатаїв сучасної війни. Шкода, що пропагандисти Росії не засвоїли цих уроків історії. А вона, як відомо, повторюється, а значить, кара неминуча.
