Новорічні свята – маленьке диво для дорослих та дітей. З дитинства знайомий запах хвої від великої ялинки, прикрашеної крихкими яскравими іграшками та блискучими гірляндами, довгоочікувані подарунки та застілля у колі найближчих людей. В Україні так було ще рік тому. Зараз це життя здається таким далеким і неможливим, ніби воно було десь в іншому недосяжному вимірі й, мабуть, не з тобою.
Новий 2023 рік українці зустрічатимуть по-різному: хтось у соціальній квартирі чи центрі розселення біженців у Німеччині, Швейцарії, Польщі, хтось удома в очікуванні чергових прильотів ракет та аварійних відключень світла та тепла, хтось у підвалі під обстрілами з градів та гранатометів. Можна впевнено сказати, що минулий рік став найстрашнішим у житті більшості мешканців нашої країни. І тепер люди тривожно дивляться в майбутнє, розмірковуючи, що принесе із собою 2023 рік: нові біди та руйнування чи звільнення від страждань.
Підбиваючи підсумки жахливого 2022 року, українці відчувають не лише жах та розпач, а й, як не дивно, гордість. З країни-жертви Україна на очах усього світу трансформувалася на державу-героя, на сильного, кмітливого, рішучого супротивника для відсталої в розумово, економічному, технічному розвитку російської імперії. Плануючи захопити нашу країну за три дні, тирани не врахували ступінь мужності, самовідданості, прагнення до свободи її народу. Мені здається, ми й самі від себе не чекали такої сили духу та незламності.
З коміка, що викликає усмішку у багатьох світових політиків, наш президент перетворився на справжнього лідера – харизматичного, безкомпромісного та безстрашного, який не бажає ховатися у бункері. За цей рік і Зеленський, і кожен із нас став вищим на голову від себе попереднього. Однак, яку жахливу ціну нам довелося заплатити за це!
Говорячи про прогнози на майбутній рік, більшість політиків, військових експертів сходяться на тому, що перемозі над росією бути. Вже в другій половині цього року Україні вдалося повернути частину окупованих територій, були важливі перемоги під Києвом, у Лимані, Херсоні. Наша армія планомірно просувається до кордонів 1991 року, змушуючи агресора робити більше «жестів доброї волі», а насправді з ганьбою відступати.
Однак я не стала б недооцінювати супротивника, як це роблять експерти, які посіли протилежну позицію. Припущення про те, що РФ готує новий наступ на Україну з півночі силами вже навчених та підготовлених, численних «мобіків» звучать дедалі голосніше. Тільки божевільний не боїться нового витка російської агресії, ці прогнози вселяють страх, паніку, бажання тікати. Але з іншого боку, згадуючи все пережите за останні місяці, є впевненість у тому, що ми зможемо вистояти.
Підлий і здатний на будь-яку жорстокість ворог уже не зміг зламати український народ ні обстрілами, ні терором, ні руйнуванням інфраструктури. Ця війна не лише ЗСУ та політиків, це особиста війна кожного громадянина України, бо росіяни опустилися до війни із мирним населенням. Але навіть тут не зуміли здобути перемогу.
На Софіївській площі в центрі Києва встановили новорічну «ялинку незламності» як символ нашої сили та нашого спільного свята в умовах війни. Так, українські діти цього року не побачать у містах святкової ілюмінації, не зможуть повною мірою порадіти настанню зимових канікул, але ми віримо, що це тимчасові труднощі на шляху до такої важливої для кожного перемоги. Тепер ми всі прагнемо не тільки миру, а й здолання ворога. І разом ми зможемо це зробити, кожний на своєму місці!
