Переживши жахіття та багатомільйонні смерті Другої світової війни, світ взяв за основу твердження: «Ніколи більше!». У якості гаранта недопущення повторення подібного було створено Організацію Об’єднаних Націй, військових злочинців було покарано, а пам’ять про подвиги героїв увічнена в мемуарах та пам’ятниках.
Однак на початку XX століття Росія ввела в ужиток рядового росіянина новий слоган: «Можемо повторити!», який став першим кроком на шляху до повернення у страшні часи, коли весь світ стояв на межі між життям та смертю. Хтось скаже, що конфлікт між РФ та Україною має локальний характер, тому не варто перебільшувати. Однак паралелі, які можна провести між війною 2022 та 1939-1945 рр., стають дедалі явнішими та очевиднішими.
У тому, що Путін – це Гітлер сучасності, можна не сумніватися, розглянувши низку аргументів:
- Наявність високорозвиненого та організованого репресійного державного апарату. Будь-яке інакодумство в Росії зараз під тотальною забороною і карається негайно та жорстко. Гайки закручувалися поступово. Відправною точкою можна назвати мітинг на Болотній, що пройшов у грудні 2011 р., і показав, на що здатна держава у відношенні до своїх громадян.
- Ефективно працююча пропаганда. Як і в Німеччині 30-х років минулого століття, російський народ у єдиному пориві істинно вірить у те, що бореться зі світовим злом. Воно хоче порушити цілісність держави, тому превентивними заходами, тобто нападом на іншу країну, має бути знищено. Для цього росіянин може і має пожертвувати своїм життям. У хід ідуть найшаленіші та безглуздіші заяви пропагандистів про заражених птахів та бойових комарів, у які російський народ сліпо вірить. Як казав нацистський пропагандист Геббельс: «Чим примітивніші гасла, тим швидше в них повірять маси».
- Вирощування ідеології «великої держави». Росіяни мають пишатися своєю країною, нацією, культурою, мовою тощо. І начебто в цьому немає нічого поганого, якщо це не робиться на тлі приниження інших народів, культур, мов. Подібно до німецької ідеології про арійську расу, в Росії широко пропагується «русский мир», покликаний принести благо в Україну, а потім і в Європу. Чи хочуть цього жителі інших країн, не питається, бо вони мають бути раді цьому апріорі.
- Насадження культу патріархальної сім’ї. Наприкінці 30-х років ХХ століття Гітлер визначає долю жінки як: «Kinder, Küche, Kirche» (діти, кухня, церква). Подібні тенденції чітко простежуються і в Росії, де ведеться активна боротьба з абортами і досі не ухвалено закон про домашнє насильство. Агресивний та жорсткий «кулак» усередині кожної сім’ї має стати основою тоталітарної держави. При цьому будь-яке відхилення від встановленої норми, як-то гомосексуалізм чи фемінізм, всіляко ганьбиться.
- Формування культу особистості. За довгі роки правління Путіна в Росії встигло зрости покоління молодих людей, які ніколи не бачили іншого президента. При цьому з кожної праски говорять про те, як «великий вождь» привів народ до стабільності та процвітання. У результаті переважна більшість росіян вже не мислить свою країну без цього диктатора, вважаючи його найвищим благом і не відокремлюючи Батьківщину від Путіна.
- І, звичайно ж, літера Z, що стала своєрідною свастикою неофашизму.
Самі методи проведення так званої спецоперації багато в чому схожі з засобами нацистської Німеччини. Чого тільки вартий напад на Україну о 4:00 24 лютого без оголошення війни. Ненависть до «бандерівців, укрофашистів», що повсюдно пропагується, та необхідність їхнього тотального знищення разом з усім українським дуже нагадує політику антисемітизму, яка стала основою фашистської ідеології.
Складається відчуття, що українців хочуть знищити повністю як націю, інакше навіщо ці бомбардування житлових будинків, дитячих майданчиків, супермаркетів? Окремо хочеться сказати про руйнування енергетичної інфраструктури, яке з початком опалювального сезону, може поставити українців на межу виживання, подібно до євреїв у концтаборах.
Ще одну важливу паралель можна провести у плані ставлення Гітлера та Путіна до міжнародних організацій – гарантів права та безпеки. Перш ніж розв’язати повномасштабну війну, нацистський диктатор наплював на статут Ліги Націй, створеної після Першої світової війни. Наразі Путін «витирає ноги» про ООН, Раду Європи та інші правозахисні організації. У сьогоднішніх реаліях вони показали повну неспроможність та нездатність протистояти агресору.
Спроби домовитися та вирішити ситуацію дипломатичним шляхом, навпаки, можуть призвести до ескалації конфлікту, як це сталося у 1939 році. Історія показала, що агресор розуміє та поважає лише одну позицію – позицію сили. То, може, варто вчитися на помилках попередніх поколінь, не роблячи своїх? Адже вони можуть коштувати сучасному світу тисячі та тисячі людських життів.
Ольга Полисадо.
