Українські високопосадовці останнім часом дуже багато говорять про необхідність консолідації суспільства в боротьбі з агресором, який вчинив жахливий за масштабами злочин щодо нашої країни й народу. Зокрема, дедалі частіше лунають заяви про те, що настав час екстрадувати чоловіків, які покинули країну в такий складний для неї час. І справді, поки чиновники мужньо захищають наше життя і свободу в просторих кабінетах, помахом руки розподіляють гуманітарку по торговельних мережах для реалізації між нужденними, громадяни призовного віку не хочуть помирати за свою країну.
Феномен українського народу
Так, помирати не хочеться нікому. Але героїчна історія протистояння агресору в перші місяці війни показує, що українці хочуть і здатні захищати Батьківщину. Ситі й добре екіпіровані (тоді ще) війська орків вступили на чужу землю в упевненості, що не зустрінуть опору й безперешкодно дійдуть до Києва. Однак їм назустріч виступила сильна мотивована армія ЗСУ, за спиною якої стояв народ.
Саме в той момент консолідація суспільства досягла максимуму. Усі згуртувалися в єдиному пориві викинути орків з України. Загони тероборони формувалися за лічені години, до військкоматів стояли черги з охочих захистити свою землю. І ворог здригнувся, не дійшов до Києва та Одеси, не захопив Харкова та Запоріжжя. Усе це завдяки самовідданості солдатів, волонтерів, добровольців, кожного українця.

Де ж були в цей час ті, хто мав захищати й відстоювати наші інтереси на місцях? За кілька днів до початку повномасштабного вторгнення співробітники поліції, СБУ, адміністрацій стрункими колонами на автомобілях евакуювалися з небезпечних зон майбутніх бойових дій. Перші місяці про них мало що було чутно взагалі.
Весь цей час люди самоорганізовувалися, прагнучи дати максимальну відсіч агресору і допомогти тим, хто постраждав. Ближче до середини літа державні установи змогли відновити своє функціонування і почати «керівництво». Зараз, через більш ніж рік, ми можемо спостерігати результати їхньої діяльності. Тут і гуманітарні продукти із позначкою «не для продажу на полицях магазинів, і куплені на бюджетні гроші барабани для бомбосховищ, і недоотримана ВПО фінансова допомога від іноземних фондів, і спекуляції на фронті.
Попри цілу низку скандалів зі зняттям з посад чиновників-злодюжок, корупція в країні досягла небувалого, жахливого рівня. Унаслідок цього, борючись із ворогом зовнішнім, народ змушений протистояти ще й ворогові внутрішньому в особі державного апарату влади. Чиновники на різних рівнях не допомагають, вони заважають жити звичайним людям, обкрадають їх і створюють додаткові проблеми всім від пенсіонерів до бізнесменів. Без їхньої присутності наша оборона в рази ефективніша, а суспільство згуртованіше.
На цьому тлі вже дивним здається питання про те, чому не повертаються додому українці. Якщо людина втратила все майно, навіщо їй їхати назад і захищати країну, яка не зможе після закінчення війни компенсувати збитки? Не зможе, тому що допомогу від США і ЄС буде розподілено за рахунками найбільш наближених. А отже, не будуть відновлені міста, інфраструктура, промисловість тощо.
Хто захоче жити в зруйнованій країні, навіть якщо вона зможе здобути перемогу над агресором?

Хто винен, і що робити?
Насамперед годі шукати винних серед звичайних людей, які рятували життя своє та своєї сім’ї. Стратегія повернення українців, які виїхали в Європу, силою не дасть жодного результату, оскільки люди повинні самі захотіти захищати свою країну. А для цього вони мають розуміти, за яке світле майбутнє ризикують життям. Поки що цього розуміння немає.
Хтось скаже, що фронту потрібні захисники просто зараз, тому що герої, які перебувають в окопах багато місяців, потребують ротації як ніколи. Для поповнення цього резерву в Україні є близько 500 тис. державних службовців призовного віку. Чим займаються зараз ці люди, якщо жодної користі від їхньої «активної діяльності» ми не бачимо? Колись вони прийняли рішення служити своїй державі, здається, зараз дуже вдалий час, щоб проявити себе.
Окремо хочеться сказати про майбутні вибори президента в травні 2024 року. Багато хто вважає, що на переправі коней не міняють. Крім того, занадто багато витрат на проведення цього заходу, особливо в умовах війни. З одного боку це так, а з іншого – народ може вирішити, що президент, який допустив такий рівень крадіжок на всіх рівнях влади, нам не так вже й потрібен.
Істотно скоротити витрати на вибори зможе електронне голосування через Дію. Через цей застосунок уже оформляються важливі документи, розглядаються заявки на відновлення пошкодженого житла, отримання допомоги. Чому б не зробити можливим і голосування? Щоб уникнути фальсифікацій, махінацій і зломів, сервери, через які буде організовано вибори, можна перенести в країни ЄС. В епоху стрімкого розвитку IT-технологій це цілком можливо.
А ще не завадило б запровадити функцію скасування для чиновників на всіх рівнях від президента до мера. Наприклад, нардепам варто згадати, хто їх обирав, і чиї інтереси вони мають представляти у Верховній Раді. Інтереси олігархів – неправильна відповідь.
Чим чекати, поки закінчиться виборчий термін, і такий «слуга народу» встигне набити кишені, пересічному українцю краще скористатися кнопкою «Скасувати». Її натискання буде набагато дієвішим для боротьби з корупцією, ніж тривалі судові розгляди та переведення чиновників-злодюжок на інші посади, як це відбувається зараз.

Саме можливість кожного вирішувати, якою буде його країна, і яким буде її майбутнє, стане потужним стимулом для повернення на Батьківщину для більшості тих, хто виїхав.