Виїжджаючи з Сєвєродонецька 4 березня 2022 року, я була впевнена, що повернуся додому за тиждень, максимум місяць. Однак безумство і зла руйнівна сила наших «старших братів» розпорядилися інакше. Тепер зв’язок із моїм рідним містом практично втрачено, оскільки українські мобільні оператори заблоковані на окупованих територіях, та й світло практично відсутнє.
Але я не відписалася від місцевих груп у Viber та Telegram. Спочатку вони служили джерелом інформації про руйнування у регіоні та можливість отримання гуманітарної допомоги. Коли я опинилася у відносній безпеці під Києвом (зараз у повній безпеці себе не відчуває ніхто з тих, хто живе в Україні), ці спільноти стали способом одностороннього зв’язку з домівкою.
Читаючи новини, я все більше занурювалась в атмосферу брехні та небаченого лицемірства, яку створив «руский мир», зруйнувавши благополучне життя жителів Сєвєродонецька, моїх друзів, родичів, сусідів, і у тому числі мою. Окупанти браво рапортували про те, як налагоджується побут та покращуються умови життя мирного населення, нарешті звільненого від гніту «фашистов и бандеровцев».
Ось, наприклад, у середині літа в центрі міста відкрився «мобільний душ», якщо так можна назвати два брудні піддони, в яких люди повинні митися разом, як худоба. Зате є «график помывки»: все чітко та налагоджено. Є чим пишатися! Адже це не те, що в будь-який момент мати можливість купатися в гарячій воді у власній ванній.
А це соціальна їдальня, де тепер можуть поїсти рідкої, сіруватого кольору юшки люди, які раніше купували свіжі та різноманітні продукти в супермаркетах. Проте на задньому фоні розвивається триколор – наша гордість! Як радісно, напевно, сьорбати несмачну жижу, усвідомлюючи, що тепер ми – це «рассея»!
В останній місяць місцеві канали новин радують мене повідомленнями про те, що скоро в місті будуть обов’язково відновлені всі комунікації, а поки що розбиті осколками та вибуховою хвилею вікна в небагатьох будинках, що вціліли, забивають фанерою, ДСП і затягують поліетиленовою плівкою.
Якщо господарі квартир відсутні (дивно, що вони вирішили втекти від «руского мира»), двері сміливо відчиняють робітники, надіслані з «дружньої» Пермі чи Подільська. Нічого, що відкриті квартири пограбують мародери, натомість ми заб’ємо дошками сучасні пластикові вікна! «А и нечего тут», у нас у селі Голдобине Іркутської області такої розкоші не було й немає!
Всі ці новини створюють у мене, як у людини адекватної та розумної, відчуття попадання в паралельну реальність, де звичні правила та закони не працюють, де чорне називають білим, розруху – новим порядком, невлаштованість – комфортом, втрати – придбаннями. Не збожеволіти від того, що відбувається там, допомагає тільки надія на те, що колись все це закінчиться, і темна влада, яка спотворює реальність до дикого сюрреалізму, буде переможена назавжди!
Всім Миру, Слава Україні!
