Останнім часом Росія все більше нагадує бананову республіку за укладом свого життя. У ніч на 23 червня кремлівське керівництво отримало звістку про те, що Ростов захоплений ПВК «Вагнер» на чолі з Євгеном Пригожиним. Утім, призвідник заколоту виявився справжнім росіянином, оскільки не зміг довести розпочате до логічного фіналу і боягузливо втік до Білорусі, кинувши своє військо.
«Повстання» виявилося воістину епічним, оскільки тривало не більше доби, чого ще не було у світовій історії. Уже вночі 24 червня Пригожин оголосив про те, що колони бронетехніки, які рухалися на Москву, розвертаються і прямують у місця постійної дислокації.
«Что ж ты Вагнер здал назад?»
Щоб зрозуміти причини такої дивної поведінки заколотників, потрібно розуміти, що за людина ними керувала. Пригожин, який отримав прізвисько «кухар Путіна», зібрав свою армію з ув’язнених російських колоній, яким була обіцяна свобода після закінчення війни. Втім, багато хто здобув її набагато раніше, щоправда, посмертно.
Свою ПВК сам Пригожин називав високоефективною армією і дуже пишався взяттям Бахмута, точніше шматком випаленої землі, що від нього залишився. В реальності «ефективність» Вагнера пояснюється гранично просто: величезними втратами особового складу під час «м’ясних штурмів». Через слабкість військового керівництва Росії «кухар Путіна» отримав занадто багато влади й автономності. Тому він помилково вирішив, що може диктувати умови Путіну, відмовляючись підписувати договори з Міноборони РФ.
Відповідь на питання, чому Пригожин дав наказ відступити, перебуваючи всього за 200 км від Москви, криється в тому, що він є простим найманцем, якого цікавлять тільки гроші. Жодних політичних амбіцій ця людина ніколи не виявляла. Справжню революцію здатні реалізувати люди, одержимі ідеєю справедливості. До цієї категорії глава Вагнера теж не належить.
Конфлікт Міноборони і Пригожина тривав уже не один місяць. І для нього цей «заколот» був просто спробою врятувати своє життя і отримати гарантії безпеки. У підсумку вони були йому надані через Лукашенка, хоча наскільки ці обіцянки надійні, покаже час.
Колос на глиняних ногах
Якщо з «кухарем» усе більш-менш зрозуміло, то сам Путін у цій ситуації опинився в неоднозначному становищі. З одного боку заколот зазнав поразки з мінімальними втратами, з іншого – «великий лідер» нічого для його придушення не зробив. Навіть переговори зі зрадником вів Лукашенко, який узагалі не зрозуміло, яким боком причетний до того, що відбувається в іншій країні.
Росіян щиро дивує той факт, що заколотник не зазнає жодного покарання і може спокійно виїхати в іншу країну після того, як практично захопив Москву. Не менше здивування викликає і те, як легко колони з технікою і озброєними людьми пройшли половину Росії, не зустрівши жодного опору. Виходить, багато десятиліть РФ готувалася до нападу грізного НАТО, а в підсумку не змогла протистояти воєнізованому формуванню з 25 тис. осіб?
На особливу увагу заслуговує реакція самого «лідера нації». Путін (або людина, схожа на нього) виліз із бункера і став активно спілкуватися з військовими і народом, роз’їжджаючи країною. У своїх проникливих патріотичних промовах він розповідає про єднання армії і народу перед обличчям загрози в особі Пригожина. Він нагороджує офіцерів, які під час заколоту відсиділися, замкненими в казармах.
Такі дії виглядають гранично жалюгідно і викликають тільки подив у патріотично і провоєнно налаштованої публіки в ТГ-каналах. Вони запитують: де ж була армія, силовики, прикордонники, поліціянти, коли Вагнер захоплював область за областю? Чому жителі Ростова не стали грудьми за свого президента, а проводжали заколотників оплесками?
Простих недалеких росіян цілком можна обдурити істеричними метаннями по країні і псевдопатріотичними промовами. Однак розсудливі люди з еліти, тобто оточення диктатора, розуміють, що «царь-то ненастоящий». Позиціонуючи себе як жорсткий лідер, Путін виявився нездатним ні придушити повстання, ні покарати винних. Усе, що він зміг, це ображено скаржитися на те, що йому завдали удару в псину спину.
Невдалий заколот Пригожина насправді мав величезне значення. Він розкрив правду про те, наскільки нестійка і неспроможна російська державність, наскільки роз’єднані регіони, які вже важко назвати цілісною країною, і наскільки безпорадний і слабкий її лідер. Тепер переворот і зміна влади вже не здаються незгодним в оточенні Путіна такою вже нездійсненною мрією.
